Коренізація в УРСР
З приходом до влади Сталіна і відчуття ним своєї диктаторської сили почалося згортання політики українізації та відбувся рішучій поворот у національній політиці Москви до централізації та русифікації.
Так ,ще в 20-х рр..поступово під тиском Сталіна та його спільників , українізація стала розглядатися як вияв націоналізму. Проти неї вели боротьбу свої, місцеві керівники республіканської партійної організації . яку ніколи аж до самої серті Сталіна не очолював жоден з українців.
Така ж політика проводилася і іншими наступниками Сталіна.
Інший метод , що його використовув режим для проведення русифікації на Україні , полягав у заохоченні переселення суди росіян і виселенні українців. Ця політика відобразилася під різними вивісками від „ліквідації куркульства як класу”, „проведення індустріалізації” до „ плідного обміну спеціалістами”. Відтак, коли на Україну прибували величезні маси росіян, які мали збагатити її майстерню , такі ж великі маси освідчених українців виряджалися на роботу в інші частини СРСР.
Неважко передбачити , що міграційні процеси спричинилися до значного збільшення росіян, котрі мешкають в Україні. В 1923 р. в республіці налічувалося 3 млн. росіян , у 1959р. їхнє число зросло до 7 млн. , а в 1970 р. – до 10 млн. Як завжди росіяни мають тенденцію зосереджуватися на Україні у великих містах, особливо у донецькому промисловому районі та на Півдні.
Проте швидке зростання числа росіян на Україні є не лише наслідком переселення .Такі меншості України , як євреї й греки асимілювалися з російською національністю. Можна побачити , що подібне відбувалося і з українцями . Цей процес підсилює високий відсоток змішаних українсько-російських шлюбів.У 1970р. на етнічно змішані шлюби припадало близько 20% усіх шлюбів, з них 30% у містах і 8 % у селах. Для порівняння , на початку 20 ст., коли більшість українців ще жили в ізольованих селах, лише 3% шлюбів відбувалося між представниками різних етнічних груп.
Так ,ще в 20-х рр..поступово під тиском Сталіна та його спільників , українізація стала розглядатися як вияв націоналізму. Проти неї вели боротьбу свої, місцеві керівники республіканської партійної організації . яку ніколи аж до самої серті Сталіна не очолював жоден з українців.
Така ж політика проводилася і іншими наступниками Сталіна.
Інший метод , що його використовув режим для проведення русифікації на Україні , полягав у заохоченні переселення суди росіян і виселенні українців. Ця політика відобразилася під різними вивісками від „ліквідації куркульства як класу”, „проведення індустріалізації” до „ плідного обміну спеціалістами”. Відтак, коли на Україну прибували величезні маси росіян, які мали збагатити її майстерню , такі ж великі маси освідчених українців виряджалися на роботу в інші частини СРСР.
Неважко передбачити , що міграційні процеси спричинилися до значного збільшення росіян, котрі мешкають в Україні. В 1923 р. в республіці налічувалося 3 млн. росіян , у 1959р. їхнє число зросло до 7 млн. , а в 1970 р. – до 10 млн. Як завжди росіяни мають тенденцію зосереджуватися на Україні у великих містах, особливо у донецькому промисловому районі та на Півдні.
Проте швидке зростання числа росіян на Україні є не лише наслідком переселення .Такі меншості України , як євреї й греки асимілювалися з російською національністю. Можна побачити , що подібне відбувалося і з українцями . Цей процес підсилює високий відсоток змішаних українсько-російських шлюбів.У 1970р. на етнічно змішані шлюби припадало близько 20% усіх шлюбів, з них 30% у містах і 8 % у селах. Для порівняння , на початку 20 ст., коли більшість українців ще жили в ізольованих селах, лише 3% шлюбів відбувалося між представниками різних етнічних груп.
Автор : Іванчук Маргарита
