Голодомори в УСРР в 20-30-х роках ХХ ст

Після здобуття державної незалежності українська влада на підтримку ініціатив громадськості прийняла низку рішень щодо вшанування пам‘яті жертв голодоморів та, зокрема, визнання Голодомору 1932-1933 років геноцидом. Парламенти 10 країн (США, Канада, Естонія, Аргентина, Австралія, Італія, Угорщина, Литва, Грузія, Польща) визнали Голодомор 1932-1933 рр. актом геноциду проти Українського народу.

Жертвами Голодомору 1932—1933 рр. стали не лише мільйони українських селян, а й українство, українська ідея в цілому. Саме тоді було згорнуто політику «українізації», а на місце померлих від голоду українських селян переселено мешканців інших регіонів СРСР. Фінальним «акордом» розпочатої 1932—1933 рр. політики геноциду в Україні став «великий терор» 1936—1938 рр., внаслідок чого загинули практично усі представники партійно-радянської номенклатури УРСР, що виконували злочинні сталінські директиви та накази під час Великого голоду. Організувавши у 1921— 1923 і в 1932—1933 рр. два голодомори в Україні, більшовицький Кремль зробив це й утретє — у 1946—1947 рр. Старше покоління громадян України добре пам’ятає голод 1946— 1947 рр., але радянська історіографія завжди оминала цю народну трагедію. З нечисленних згадок про неї можна отримати лише куцу інформацію про тяжкі наслідки повоєнної руїни у сільському господарстві, посилені незвичайною посухою 1946 р. у південних областях України. Не згадувалося лише про те, що хліб в УРСР тоді був, як і під час попередніх голодоморів. Але Москва вже вкотре, забираючи хліб у голодного українського селянина, відправляла його на експорт (цього разу, щоправда, не для отримання коштів для форсованої індустріалізації, як це було на початку 30-х рр., а для забезпечення хлібом країн так званої народної демократії). Оприлюднені в незалежній Україні архівні документи засвідчують, що, попри об’єктивні причини виникнення голоду у 1946—1947 рр., визначальним чинником стала сталінська політика хлібозаготівель. ЦК ВКП(б), Рада Міністрів СРСР і особисто Й. Сталін вимагали від керівництва УРСР беззастережного виконання надвисоких планів хлібопоставок. Згадуючи про шалений тиск Кремля на початку хлібозаготівель 1946 р., М. Хрущов (на той час перший секретар ЦК КП(б)У) у своїх мемуарах зазначав: «План встановлювався вольовим методом, хоча в органах преси і офіційних документах він «обгрунтовувався» науковими даними... При цьому виходили головним чином не з того, що було вирощено, а з того, скільки можна одержати в принципі, вибити в народу в засіки держави. І ось почалося це вибивання. Я бачив, що рік загрожує катастрофою. Чим це скінчиться, важко було передбачити...». А скінчилося все за відпрацьованим у 30-ті рр. сценарієм: призначенням на посаду першого секретаря ЦК КП(б)У Л. Кагановича (цей кат України, якого Сталін вкотре вже використав для вилучення хліба в республіці, не лише взявся виконати спущений Москвою план, а й разом з секретарями ЦК КП(б)У М. Патоличевим і Д. Коротченком пообіцяв Сталіну перевиконати завдання Кремля на 22 млн 300 тис. пудів хліба) і смертю щонайменше одного мільйона українських селян у голодних 1946—1947 рр. Понад вісімдесят років минуло з часу голоду 1921— 1923 рр., сімдесят п’ять — від початку голоду-геноциду 1932—1933 рр., шістдесят — з часу голоду 1946—1947 рр., але українці досі не спромоглися на те, щоб про їхню національну трагедію дізнався весь світ та й, за великим рахунком, до кінця не осмислили її самі. Не поставлено належним чином і питання про відповідальність комуністичного Кремля за безпрецедентне нищення української нації. Знаємо, що піде поголос про безпідставність постановки питання саме у такій площині, позаяк, мовляв, відсутні прямі документальні докази безпосередньої причетності сталінського Кремля до вироблення та реалізації політики геноциду українського народу. Здогадуємося й про те, що не отримаємо ми цих доказів доти, доки керівництво Російської Федерації, що приховує від громадськості у так званому «кремлівському архіві» таємні директиви вищого керівництва СРСР, які спричинили три Голодомори в Україні, проводитиме курс на моральну реабілітацію «ефективного менеджера» (за сучасною офіційною кремлівською термінологією) Сталіна. Але хіба не переконливішими від будь-яких (навіть архівних) документів є дані про величезні людські втрати, що їх зазнав український народ під час здійснення комуністичного експерименту, спланованого вождями більшовизму? Невід’ємною ланкою цього людиноненависницького проекту стали три Голодомори в Україні, сплановані й проведені більшовицьким Кремлем у 20—40-х рр. ХХ ст.

Автор: Касаткіна Дар'я